Вчитель року штату Вашингтон Нейт Бовлінг зустрівся з Біллом Гейтсом, щоб розповісти про школу, учнів і свій шлях учителя. А Білл Гейтс виклав цю бесіду у власному блозі в статті під назвою

“Потужна розмова про школи, бідність і перегони”

Він сказав “фермер ботанів”.

Нейт Бовлінг сидів у своєму кабінеті й говорив про навчання. Я вважаю себе ботаном, тож коли вчитель року використав це слово на початку нашої зустрічі, ще й як комплімент, я розправив плечі.

— Це я так жартую, — сказав Нейт. — Я намагаюся вирощувати, наче фермер, у своїх учнях культ знань, пристрасть до навчання.

Я запитав Нейта, чому навчання таке важливе для нього.

— Це питання життя і смерті, — пояснив він. — Якщо мої учні не доб’ються в школі успіху, вони врешті опиняться у в’язниці.

Нейт викладає в школі Лінкольн, у місті Такома, на південь від Сіетла. Половина студентів — афро-американського або латиноамериканського походження. Переважна більшість з маргінальних родин. Щоб було зрозуміло, наскільки — понад 70% школярів мають право на одержання безкоштовного або пільгового харчування, і це чітко відображає тенденцію останніх часів: поява так званої “нової більшості”, малозабезпеченої більшості. Понад половина учнів американських державних шкіл сьогодні живуть у злиднях.

Багато хто з них після школи не готові вступати до коледжу чи претендувати на пристойну роботу. Те, що відбувається в різних школах з небагатих регіонів, подібних до Лінкольна, має величезне значення для майбутнього країни.

На щастя, те, що відбувається саме в Лінкольні, вселяє надію. У школі коефіцієнт тих, хто врешті отримує освіту, на 80% вищий середнього для вашингтонських шкіл з аналогічними демографічними показниками, 40% учнів потрапляють до Advanced Placement (AP) — класів з поглибленою програмою навчання, які готують школярів вступати до університетів.

— Всі діти можуть вчитися, якщо вони мають підтримку, — каже Нейт.

Він навчає 12-класників у програмі AP і — на мій подив — 9-класників. Здавалося б, останнім надто складно працювати з поглибленою програмою, і це просто недоцільно — давати такий рівень викладання для подібних учнів. Але Нейт так не вважає.

— Я не можу навчити весь клас так, як навчив би групу дітей з високим стартовим рівнем. Але інші діти можуть прагнути до такого рівня, — пояснює Нейт. — Ми не концентруємося на тому, щоб усі діти склали іспит AP. Ми просто хочемо, щоб вони вчилися. Я волів би навчати складний клас, з якого чверть скласть AP, ніж клас відібраних підготовлених дітей, кожен з яких врешті успішно пройде тест.

На початку 2016 року Нейт привернув до себе увагу всієї країни, опублікувавши блог про расовий поділ в американських школах. На нього було багато позитивних відгуків, але не всі.

— Цей пост показав, що насправді люди думають про моїх учнів, — згадує Нейт і дістає лист від нью-йоркського адвоката.

Він тримає його як нагадування про проблему, що нікуди не зникла:

— Це перелік причин, через які білі американці не хочуть, щоб їхні діти відвідували школу разом із чорними американцями. Я вніс його в набір рекомендацій з політичних питань, бо в цьому листі відображено саме те, що відбувається в сучасному суспільстві. Це може полегшити ситуацію в окремих школах.

Столичні школи й регіональні — наче різні світи. Саме тому ми з дружиною маємо відвідати різні школи по всій країні в рамках роботи нашого фонду. Перш за все ми опікуємося згаданою “новою більшістю”.

Навіть якщо урядовці покращують механізми інтеграції, справедливо розподіляють фінансування, — це, звісно, дуже важливо, — ми все одно маємо переконатися, що кожен учень має ефективного вчителя, і кожен учитель отримує необхідні інструменти та підтримку, щоб професійно і віддано працювати. Я запитав Нейта, що ми можемо ще зробити, на його думку.

Частина рішення, за його словами, у мотивації вчителів, стимулюванні найуспішніших з них. Так можна спонукати педагогів залишатися в непрестижних школах і підтримувати високий професійний рівень. Це передбачає визнання того, що вимоги до викладання в школах з малозабезпеченими учнями відрізняються від вимог до викладання в престижних закладах. Це також передбачає автономію вчителів. Поки вони досягають потрібних результатів і їхнє викладання відповідає стандартам, вони мають отримати свободу у виборі навчального плану. Адже послуговуватимуться ним саме вони та їхні учні.

Звичайно, не всі вчителі однаково ефективні, особливо початківці. Нейт знає це з власного досвіду.

— У свій перший день в класі, 10 років тому, я був шокований. Учні відверто нудилися, а мене це дивувало. Зараз я дивлюся на свої тодішні плани уроків і думаю: “Дивно, що вони взагалі не вийшли з класу”.

Ось чому Нейт — великий прихильник постійного професійного розвитку:

— Я вірю, що ми можемо взяти посередніх вчителів і зробити їх ефективними. Можемо взяти ефективних і зробити їх видатними. Ми помиляємося, коли думаємо, що навчання — це в першу чергу здібності. Може вистачити базового рівня здібностей, щоб навчати, а сама лише наявність ступеню доктора філософії не гарантує, що ви можете якісно передавати знання. Викласти зміст — це частина освітнього процесу, а все решта — навички, і цього можна вчитися.

Вчителів слід поважати. Нейт Бовлінг став одним із засновників організації Teachers United, що допомагає вчителям впливати на політику на міському й навіть державному рівні.

— Школи є будівельними блоками нашої демократії, — каже він. — Якщо ми збираємося створити краще суспільство, це має відбуватися через школи. І якщо ми збираємося побудувати краще суспільство через наші школи, це має відбуватися за рахунок кращого навчання.

Це була дуже потужна розмова. Нейт підняв багато важливих проблем — і все це можна вирішувати й обговорювати. Зрештою я залишився з надією, що в “нової більшості” не все втрачено. Я радий, що Нейт, фермер ботанів, виховуватиме учнів і навіть кращих за нього вчителів, ще довгі роки.