Дистанційна освіта як явище і як поняття з’явилася тоді, коли масового поширення набуло навчання без необхідності бути фізично присутнім у класі. Звісно, дистанційне навчання залежить від методів передачі та отримання інформації.

Передусім своєю появою і поширенням дистанційна освіта завдячує стандартизованим засобам комунікації. Так, перший курс зі стенографії, започаткований англійським професором Ісааком Пітманом в 1840-х роках, прославився не тільки завдяки талантам поважного професора, але й завдяки єдиному для всієї країни збору та появі поштових листівок, які Ісаак Пітман використовував для відправки завдань студентам та зворотнього зв’язку.

Сучасна дистанційна освіта користується всіма каналами передавання інформації: це і кореспондентське навчання за допомогою звичайної пошти, і навчальні теле- та радіопрограми. Але найбільші можливості надає Інтернет: передача текстових файлів, аудіо, відео, створення графічних зображень у реальному часі.

Отже, перший і головний принцип дистанційного навчання – доступність каналів передачі інформації та їх єдиний стандарт.

Новий поштовх до розвитку дистанційне навчання дістало в Англії в часи королеви Вікторії, коли виник попит на вільні від релігійного підґрунтя знання. Практично всі університети підтримувалися різними церквами, між релігіями існувала жорстка конкуренція за паству, однак все більше студентів потребувало просто знань. Тому Лондонський університет (сьогодні University of London, раніше University College London та King’s College London) був одним із найдемократичніших освітніх закладів – саме він першим дав можливість усім охочим отримати вищу освіту незалежно від статі, соціального походження, національності, релігійних чи політичних переконань. А 1858 року університет відкрив програму дистанційної освіти External Programme, схвалену особисто королевою Вікторією. Вона захищала університет від нападів конкурентів, які називали університет “безбожником”. У XIX столітті тренд почав ширитися, і приклад Лондонського університету стали наслідувати інші виші.

Таким чином, другий важливий принцип дистанційного навчання – демократичність.

Ще під час запуску першої дистанційної програми виникла бурхлива дискусія щодо визнання екзаменів, тому було ухвалено рішення про створення незалежних екзаменаційних комісій для підтвердження знань і виставлення оцінок. Екзамени потребували особистої присутності студента для присудження йому звання бакалавра чи магістра, і не мало значення, в якому університеті були отримані знання. Така традиція і донині збереглася у Великій Британії. Отже, ЗНО, або зовнішнє незалежне оцінювання, введене в Україні порівняно нещодавно, походить ще з XIX століття.

Кожний успішний курс дистанційної освіти має прозору й зрозумілу систему тестів як для самоперевірки під час навчання, так і для фінального визначення результатів.

Третій важливий принцип дистанційного навчання – незалежне тестування.

Якими б чудовими не були навчальні матеріали (яскраві відеолекції, зрозумілі схеми, захопливі тести), без регулярної наполегливої праці самого учня все це не більш ніж інформаційний потік. Самоорганізація, прагнення досягти поставленої мети, інтерес до теми і пошук додаткових матеріалів окрім запропонованих викладачем – це запорука успіху як у звичайному, так і в дистанційному навчанні.

Четвертий і вкрай важливий принцип дистанційного навчання – самостійна робота студента з курсом.

У добу всеосяжного Інтернету саме дистанційна освіта дає змогу отримувати знання від найкращих спеціалістів у тій чи іншій сфері незалежно від місця проживання. Аудиторія відкритих університетів і курсів онлайн-освіти зростає щодня, і незабаром цей тренд стане провідним у світі.