У Science опубліковано сенсаційні результати досліджень: вченим вдалося виміряти вік гренландської акули, який становить 392±120 років. Досі вважалося, що з хребетних тварин найдовше живе гренландський кит – 211 років.

Підозрювали, та не могли довести

Слід зауважити, що висновки не надто неочікувані, адже всі характеристики цього виду акул свідчили про те, що вона має бути довгожителем. Це велика тварина, в дорослому віці має довжину близько 5 метрів, надзвичайно повільна. Через швидкість близько 1 км/год. її ще називають «сонною акулою». Живе тварина в холодних водах Північної Атлантики і має дуже повільний метаболізм.

Чому ж досі не зафіксували як довгожителя такого очевидного претендента? Відповідь проста – бо вчені могли лише припускати, що гренландська акула живе століттями, але не могли науково довести це. Іншими словами, не знаходили методи виміряти її вік.

Перевіряти тривалість життя морських мешканців, особливо глибоководних, найтяжче. В деяких риб нашаровується у вушних западинах «каміння» з карбонату кальцію, і за кількістю шарів можна визначити вік. В акул таких відкладень немає. Кількість прожитих акулою років фіксують за кільцями на хребті, подібно до кілець у стовбурі дерева. Але саме гренландська акула має занадто м’які хребці, щоб зберігати відмітки цих кіл, пояснює біолог Юліус Нільсен (Julius Nielsen) з Копенгагенського університету.

Пошуки доказів

1936 року данські дослідники виловили невелику акулу і виміряли її довжину. Вдруге цю тварину вдалося впіймати й виміряти 1952 року, за цей час вона виросла лише на 8 см, тобто на 0,5 см на рік. Очевидно було, що для досягнення 5 метрів акула (що народжується довжиною 42 см) має прожити не одне століття. Та все одно вчені не могли стверджувати це напевно.

Тоді Юліус Нільсен і його наукова група вирішили використати радіовуглецевий аналіз для дослідження кришталика тварин. Джон Стеффенсен (John Steffensen) звернув увагу колег, що кришталик акули складається з білка, який закладається ще в зародковому віці. Якщо проаналізувати саме цей, первинний шар, і визначити його вік – можна дізнатися і вік тварини.

Проблема була тільки в тому, щоб отримати достатню для наукових висновків кількість кришталиків. Винищувати акул заради цього, звісно, науковці не планували. Звернулися до підприємців, що займаються риболовлею в промислових масштабах. Виявилося, що протягом року акули потрапляють до них разом з уловом. Їх відпускають, але деякі тварини зазнають смертельних травм. І хоча це трагічно, науковці вирішили, що загибель цих тварин може бути не даремною, а прислужитися науці. Вони зібрали 28 кришталиків загиблих акул, виміряли довжину кожної та дослідили кришталики.

Вік кришталика визначали радіовуглецевим аналізом білка на радіоактивний ізотоп вуглецю-14. Рівень вуглецю в кришталику планували співставити з тим періодом, коли цей рівень був у навколишньому середовищі – так можна буде дізнатися, коли акула народилася. Цей метод добре працює на суходолі, але в океані вимірювання ускладнюється через течії.

• Арка, вирізьблена вітром у гігантському айсбергу. Гренландія

Вчені вирішили скористатися різким сплеском радіоактивного вуглецю-14 в атмосфері після випробувань атомної зброї у 1950-1960-х роках. Частинки вуглецю потрапили до складу тканин організмів і стали своєрідним маркуванням, що чітко вказувало на ці два десятиліття. У кришталику найменшої з 28 акул виявили вміст вуглецю-14, що свідчив: вона народилася саме в 60-ті роки. Вчені вибудували криву, що враховувала довжину і вік цієї акули, врахували відому інформацію про розмір акул при народженні та швидкість росту – і на цій підставі зробили висновки про вік інших тварин.

Отримані результати достовірні на 95,4%. Статева зрілість акул наступає в 156±22 роки, а найбільшій тварині (502 см) було 392±120 років.

Навіть якщо спиратися на найменшу цифру (392-120), гренландська акула живе найдовше з усіх хребетних. 272-річній акулі було б майже 170 років, коли Титанік зіткнувся з айсбергом.

Як акулам вдається жити століттями

Про гренландських акул відомо дуже мало. Жодного разу не вдалося побачити, як вона полює на здобич. При цьому, розповідає Юліус Нільсен, в шлунках досліджуваних ними тварин знайшли багато риби, наприклад, атлантичної тріски й палтуса. Ці види швидко плавають, і незрозуміло, яким чином «сонна акула» може полювати на них. Вчений припускає, що вони влаштовують засідки, але підтвердити цю тезу поки не може.

Чому ж акули так довго живуть? Точно сказати неможливо. «Частково це пояснюється, звісно, тим, що вони дуже великі й дуже холодні, – каже Юліус Нільсен. – Вони приблизно тієї ж температури, що й вода навколо, від -1 до +5 градусів за Цельсієм. В них надзвичайно повільний метаболізм». Можливо, в організмі цих акул діє певний «механізм антистаріння» – стверджувати про це рано, але вчені планують дослідження в цьому напрямку.