Журналіст The Guardian кілька років публікував статті з вигадками

Релакс
День журналіста, онлайн-курс, навчитися писати, писати англійською, навчитися писати англійською, онлайн-курс англійської, Joseph Mayton, Джозеф Мейтон

День журналіста 6 червня – свято для багатьох. Працівники ЗМІ всіх рангів, рерайтери, копірайтери, прес-секретарі, блогери й СММ-щики вважають себе дотичними до журналістики. Насправді знаходити інформацію й оформлювати її в притомний, зрозумілий, цікавий текст – непросте завдання, до того ж не дуже вдячне. Недивно, що ті, хто мають до цього справжні здібності, намагаються опанувати ще один із перспективних напрямів, а саме написання текстів англійською мовою.

Солідні сайти, платформи, онлайн-видання мають зазвичай англомовну версію і шукають людей, які змогли б писати цією мовою зрозуміло й читабельно. Звісно, текст має органічно сприйматися носіями англійської, тож треба вдосконалити певні навички володіння мовою. Необхідні для цього онлайн-курси, записані носієм мови, ви можете пройти на платформі EDUGET. How to Improve Your Writing Skills навчить правил грамотного написання есе, листів англійською, розкриє секрети англомовної публіцистики та рецензування. Урізноманітнити лексику, замінити звичні банальні фрази їхніми яскравими еквівалентами допоможе курс Fighting Boring Words, а Boost Your Vocabulary: Developing Vocabulary Skills суттєво розширить лексичний запас.

Журналіст The Guardian Джозеф Мейтон (Joseph Mayton) вирішив не перейматися професійним вдосконаленням і кілька років публікував статті з вигаданими фактами і персонажами. Днями редактор The Guardian Лі Глендіннінг (Lee Glendinning) вибачилася перед читачами.

Яскраві репортажі про лісові пожежі, судові процеси та кримінальні історії авторства Джозефа Мейтона з Сан-Франциско виявилися не зовсім правдивими. Журналіст не витрачав час на пошук очевидців і експертів, а вигадував їх і вписував у свої твори. Він же формулював за них їхні розповіді.

Були серед коментаторів і реальні люди. Та коли з ними зв’язалися в межах редакційного розслідування, вони повідомили, що ніколи не спілкувалися з Джозефом і не давали тих коментарів, які він навів у своїх текстах.

Понад 50 текстів визнано неправдивими. Джозеф навіть написав два яскраві репортажі з подій, на яких, як з’ясувалося, не був присутнім. Деякі статті довелося видалити з сайту, а з деяких лише прибрали вигадані фрагменти.

Як журналістові вдалося так довго пудрити мізки одним із найфаховіших редакторів світу? Лі Глендіннінг пояснює, що тексти Мейтона справляли враження високопрофесійної журналістики, тому в нього зразу склалися довірливі робочі стосунки з редакторами видання. Неможливо перевірити існування кожної людини з тексту та обдзвонити експертів, щоб перевірити правдивість посилань на них, каже редактор. Отже, якби фантазер не перегнув палицю, міг би й досі писати для The Guardian.

До слова, Джозеф Мейтон вибачатися не планує і наполягає на власній правоті: «Можливо, я недбало фіксував ці коментарі, але вони справді мені їх давали. А зараз просто не хочуть зізнаватися». Опоненти помиляються або свідомо брешуть, каже журналіст і піднімає тему незахищеності професіоналізму й гідності позаштатних працівників: «Фрілансерів завжди вважають витратним матеріалом».

Масштаби фальсифікацій такі, що повірити Мейтону складно. Редакція The Guardian зробила висновки й відтепер планує ретельно перевіряти авторів, з якими вирішила працювати. Уважніше ставитимуться і до фактажу статей, не залишаючи все на совісті автора. Якщо герой тексту не названий без поважної причини, використано анонімні джерела та бракує конкретики, - це привід запідозрити, чи не вирішив журналіст примірити на себе професію письменника.