Колишній заступник міністра освіти, антикризовий менеджер Олег Дерев’янко розповів Studway про трансформації освітніх процесів, перспективність реформ і необхідні інновації.

Сучасна освіта

Мої діти обов’язково навчатимуться і в Україні, і за кордоном, і онлайн. На момент їхнього вступу вища освіта в Україні та світі вже не існуватиме в нинішньому вигляді. Еталоном буде поєднання онлайн-навчання, офлайнових університетських курсів, проектної роботи та спеціалізованих стажувань. Престижність навчального закладу важитиме менше, бо роботодавці звертатимуть увагу на успіхи в командних і власних проектах, на перелік здобутих кваліфікацій.

Наскільки український студент сьогодні готовий сприймати свою освіту і розвиток як власну відповідальність, а не як виконання якогось обов’язку перед батьками чи суспільством? Фактично студент приходить до університету вже з побудованою парадигмою освіти, де прийнятні списування, плагіат, нечесна поведінка. Ця культура формується ще у школі, коли запам’ятовування ставиться вище здатності до самостійної праці і командної проектної роботи зі створення чогось нового. Це – персональна відповідальність людини, кожен робить власний вибір. Але і питання до соціуму – що толерується, що ні.

Освіта в Україні

Наша система освіти потребує чотирьох ключових інновацій:

Інновація контексту. Вчителі та учні мають сприймати освіту в іншому ключі – відчувати себе невід’ємною частиною глобальної системи. Треба усвідомлювати величезні можливості, котрі нам пропонує світ.

Інновація мотивації. Мусить змінитися парадигма сприйняття освіти як певного виробництва, в яке «постачається сировина» (у вигляді дитини або студента), а «на виході» отримуємо певний продукт. Виш – це не «конвеєр» однакових дипломів.

Інновація управління. Спеціальна підготовка директорів шкіл, оновлення вимог до їхньої кваліфікації. Головна мета – забезпечити викладачам шкіл та університетів достойну зарплату й зробити професію престижною. Матеріальна складова є вкрай важливою. Без цього ми не залучимо талановитих випускників й реформа якості освіти буде неможливою.

Інновація простору. Це і модернізація будівель шкіл та вишів, і створення нових освітніх просторів (публічних, віртуальних тощо). Простір дуже впливає на свідомість і поведінку, тому досить часто саме інновації простору стають каталізатором потрібних змін.

Змінити зміст освіти можна тільки зі зміною всієї парадигми. Нинішня система держуправління не дозволяє втілювати реформи – потрібні й з необхідною швидкістю. Єдиний вихід, який у нас сьогодні є, – кардинально лібералізувати освітній простір, зняти з університетів статус бюджетних установ, дати їм можливість вільно розвиватися і ставити конкретні завдання під фінансування, яке надається. Ті виші, які не зможуть діяти за умов фінансової й академічної автономії, зникнуть. Для України цілком достатньо 50-60 університетів, але якісних.

Новий Закон «Про вищу освіту»

Вперше запровадив важливий для розвитку вищої освіти напрям: рух до академічної та фінансової автономії університетів. Якщо ми хочемо, щоб студенти були вільними людьми, дослідниками і розробниками інновацій – як цього можна досягти в інституції, яка сама не є вільною в своїй діяльності?

Стаття 42 закону фактично унеможливлює залучення до управління університетами класних фахівців з-за кордону – керівник має обов’язково бути громадянином України. Чомусь, наприклад, університет Великобританії може запросити керівника із США або навпаки, а ми в Україні не можемо. Корисно було б було реалізувати такий кейс в одному з українських університетів: запросити ректором фахівця, який, наприклад, мав досвід управління солідним західним університетом, виведення його з кризи, розвитку і забезпечення лідерських позицій на міжнародному рівні. Хіба ні? Нам потрібно створювати університети-бренди!

Є ще й інша вимога для ректора – 10 років педагогічного стажу. Як це стосується управлінця? Треба розвести посади ректора університету, як фактичного СЕО, і голови вченої ради, який справді має бути науковцем. Ці позиції можуть поєднуватися, але не обов’язково.

Реформування освіти

Перший крок, без якого жодні зміни не відбуваються – це створення sense of urgency, тобто відчуття терміновості і невідкладності змін, коли вже неможливо не змінювати. У нас нібито це відчуття створене, так? Другий надзвичайно важливий крок – це формування команд, агентів змін на всіх рівнях і серед усіх стейкхолдерів, тобто учасників цих змін. Цього поки що не відбулося. Третій крок – це формування візії змін. З цим у нас також великі проблеми – немає спільної візії тих чи інших реформ в освіті у ключових стейкхолдерів чи принаймні їх найактивніших представників. Тому досі немає нового рамкового закону про освіту, чіткого бачення реформи шкільної освіти і відповідного закону про неї.