У загальній структурі освіти професійна освіта опиняється в проміжній ланці між шкільною та вищою. Шкільна реформа передбачає, що частина учнів закінчуватимуть школу в закладах профосвіти. Реформа вищої освіти – можливість після профзакладу продовжувати шлях у вищій освіті за скороченою програмою. Взаємовплив освітніх процесів на різних рівнях не може не відбитися на шляхах реформування. За яким принципом має працювати профосвіта, хто має її фінансувати, прогнозувати потребу в спеціальностях і відповідати за працевлаштування – відповіді на ці запитання зараз шукають урядовці, працедавці й експерти.

Передумови змін

Чинний закон «Про професійно-технічну освіту» прийнятий 1998 року. його норми не відповідають сучасності, тому реформа в цій ділянці освіти необхідна: його норми не відповідають сучасності, тому реформа в цій ділянці освіти необхідна.

Першим кроком на шляху реформування стала розробка Національної Рамки Кваліфікацій (НРК) — структурований за компетентностями опис кваліфікаційних рівнів, спрямований на ідентифікацію з європейською кваліфікаційною системою, виведення профосвіти до глобального простору. Постала необхідність розробляти оновлені професійні стандарти, описувати зміст кваліфікацій і — врешті — змінювати закон про професійну освіту.

Проект закону «Про професійну освіту» 6 жовтня 2015-го був внесений до Верховної Ради та відправлений на доопрацювання. Доопрацьований запропоновано 11 листопада, але досі він перебуває на стадіях експертизи й обговорення. Водночас більшість його положень визнані базовими, тож за законом можна скласти уявлення про основні вектори реформування професійної освіти. В першу чергу йдеться про децентралізацію, залучення до підготовки фахівців роботодавців і реструктуризацію мережі навчальних закладів.

Модернізація професійно-технічної освіти є одним із пріоритетів діяльності уряду, заявляє міністр освіти Лілія Гриневич, адже саме в цьому запорука економічного зростання країни.

Реструктуризація профосвіти

Після реформ у системі вищої освіти колишні виші I-II рівнів акредитації отримали статус професійних. Врешті в Україні виявилося близько 1200 закладів профосвіти. Робота цієї мережі неефективна: закладів багато, а студентів стає все менше внаслідок демографічної ситуації в країні. Водночас професійних кадрів катастрофічно не вистачає. Автори нового законопроекту стверджують: «Економіка України відчуває гострий дефіцит кваліфікованих кадрів у галузях матеріального виробництва (на деяких підприємствах з ряду професій середній вік працівників наближається до пенсійного)».

Залишається 4 типи закладів профосвіти: регіональний центр професійної освіти, коледж, ліцей, центр професійної підготовки. В них можна отримувати професію, проходити перепідготовку, підвищення кваліфікації, а також закінчувати шкільну освіту паралельно з професійним навчанням.

СТРУКТУРА ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

В профосвіті з’являться ради стейкхолдерів. Це будуть регіональні представники всіх, хто зацікавлений в кваліфікованих робочих кадрах: працедавці, місцева влада, навчальні заклади. До стейкхолдерів можна залучати українських і закордонних експертів. Завдання цих рад полягатиме в координації процесів у профосвіті: представники регіонів краще знають, які працівники в них зараз затребувані, які будуть затребувані, які напрямки слід розвивати, а які є неефективними. Ради стейкхолдерів виступатимуть з пропозиціями реорганізації навчальних закладів, розвитку чи закриття певних програм підготовки, розроблятимуть програми економічної оптимізації в освіті.

Після навчання можна отримати диплом кваліфікованого робітника (навчання не менше 10 місяців), свідоцтво кваліфікованого робітника (навчання менше 10 місяців), диплом молодшого спеціаліста (навчання за вищим рівнем), сертифікат про професійне навчання (короткострокове вузькопрофільне навчання). Молодший спеціаліст може вчитися у виші за скороченою програмою.

Децентралізація

В профосвіті з’являться ради стейкхолдерів. Це будуть регіональні представники всіх, хто зацікавлений в кваліфікованих робочих кадрах: працедавці, місцева влада, навчальні заклади. До стейкхолдерів можна залучати українських і закордонних експертів. Завдання цих рад полягатиме в координації процесів у профосвіті: представники регіонів краще знають, які працівники в них зараз затребувані, які будуть затребувані, які напрямки слід розвивати, а які є неефективними. Ради стейкхолдерів виступатимуть з пропозиціями реорганізації навчальних закладів, розвитку чи закриття певних програм підготовки, розроблятимуть програми економічної оптимізації в освіті.

Вагому роль відведено роботодавцям, які стають повноцінними учасниками підготовки кадрів. Вони мають моніторити ринок праці, прогнозувати потреби в фахівцях, надавати фінансування для забезпечення діяльності закладів, роботи їх матеріально-технічної бази. Вони ж організовують атестацію і стажування, працевлаштовують. Заступник міністра освіти Павло Хобзей акцентує: «Професійними стандартами повинні займатися роботодавці. Вони мають скласти профіль випускника з певною кваліфікацією, який для них є затребуваним».

Дуальна форма професійної освіти передбачає поєднання навчання в закладах професійної освіти з навчанням на робочих місцях на підприємствах, для отримання професійної кваліфікації. Наставники, керівники процесів на підприємстві можуть отримувати статус педагогічних працівників.

Професійні навчальні заклади отримують автономію, як і вищі, — вони визначають навчальні програми, організовують освітні процеси, створюють окремі підрозділи та навчальні господарства, займаються профорієнтацією, надають додаткові послуги. Керівника обирають терміном на 5 років. Його контролює наглядова рада (до якої не входять працівники закладу) і орган громадського самоврядування (до нього входять працівники закладу та студенти).

Проблеми і дискусії

Обрану модель профосвіти було представлено екс-міністром освіти Сергієм Квітом як аналог голландської системи професійної освіти, де створено великі регіональні професійні центри з широкопрофільною підготовкою: «Там є елемент міждисциплінарності, як це передбачається у вищих навчальних закладах. Знання, вміння й навички з одного циклу підготовки використовуються в іншому».

Пошуки оптимального формату тривають. Україна бере участь у Туринському процесі, основний напрямок якого – аналіз політики в галузі професійно-технічної освіти, у співпраці з Європейським Фондом освіти. Керівник проекту від ЄФО Маргарета Нікольська стверджує: «Ця робота дає можливості для України залучити більше експертів, матеріальних ресурсів. Звіт, який з’явиться в кінці цього довгого Туринського процесу, буде на мові, зрозумілій міжнародній спільноті».

Проект Twinning реалізується сукупно з Європейським Союзом, його мета – модернізація українського законодавства про професійну освіту у відповідності до європейських вимог і досвіду. Результати цієї роботи вже готові до впровадження в закон «Про професійну освіту».

Тривають дискусії щодо джерел фінансування профзакладів. Кожен українець має право отримати безкоштовну освіту, відповідно кошти на його навчання мають кимсь надаватися – державою, майбутнім роботодавцем чи місцевими органами влади.

Основні повноваження вирішили передати місцевим органам виконавчої влади, на них же було покладено фінансування, але цей тягар для місцевих бюджетів виявився заважким. Зараз урядовці з експертами шукають шляхи розподілу фінансового навантаження між різними інституціями.

«Фінансування – завжди складне питання, його логіка має ґрунтуватися на тих реаліях, що зараз існують, та результатах, які ви хочете досягти. Однак очевидно, що фінансування професійної освіти не можна покладати повністю на регіони, адже  в таких питаннях, як формування кадрів, держава теж має власний інтерес», – зазначив старший фахівець з систем кваліфікацій ЄФО Ар’єн Дей.

Міністр освіти Лілія Гриневич називає три джерела фінансування, які зараз виглядають найоптимальнішими:

• освітні субвенції з держбюджету на отримання повної шкільної освіти (адже ця функція частково лягає на них) і навчання за професіями загальнодержавного значення;
• кошти місцевих бюджетів на підготовку кадрів для потреб регіональних ринків праці (регіональне замовлення);
• кошти зацікавлених роботодавців (галузеве замовлення).

Таким чином планують розподілити фінансове навантаження і водночас пильнувати інтереси кожного гравця: держава зацікавлена в дефіцитних працівниках певних спеціальностей, місцеві бюджети мають готувати кадрів для регіональних підприємств, роботодавці вирішують свої кадрові проблеми. Запровадження цієї системи можливе з 2017 року.

Реформи тривають. Лілія Гриневич окреслює їхню кінцеву мету: «Нам потрібна система, яка буде самоналаштовуватися на потреби економіки. Таку систему ми створимо і забезпечимо законодавчо. При цьому наше завдання – не зруйнувати наявний фундамент, а зберегти активи та розумно ними розпорядитися і, після подолання кризових явищ, перейти до перспективного розвитку».