10 років тому молода француженка жалілася на свекра:

— Відмовився оплатити сину підготовку до Сорбонни, і він закінчив простіший університет. Тепер заробляє 2 тисячі євро на місяць. А після Сорбонни мав би 4.

Для наших реалій ситуація виглядала притягнутою за вуха. Маєш спеціальність — заробляй, і байдуже, де вчився. Та жорстка диференціація вишів — не вигадка, сьогодні це стало реальністю і для нас.

Тепер при виборі вишу учень вибирає не просто якість освіти. Він обирає якість свого подальшого життя, шанс досягти певного рівня добробуту. Отже, в нього виникає запитання: який виш гарантує мені кращі перспективи? Відповідь дають рейтинги вишів — як світових, так і обмежених кожною країною. Серед світових найвідоміші «вимірювачі» університетів — Шанхайський рейтинг (The Academic Ranking of World Universities), рейтинг Times Higher Education і QS (The QS World University Rankings).

Методологію Академічного рейтингу світових університетів розробили 2003 року Лю Няньцай і Чен Ін. Рейтинг був створений в Інституті вищої освіти Шанхайського університету й отримав назву «Шанхайського». Розробники виконували завдання китайського уряду й мали оцінити та порівняти рівень китайський університетів і світових, «зокрема з точки зору академічної та науково-дослідницької діяльності». Тому більшість показників, на яких базується Шанхайський рейтинг, пов’язані саме з науковою діяльністю вишу:

• кількість випускників університету, які є лауреатами Нобелівської чи Філдсівської премії (10%);
• кількість працівників університету, які є лауреатами Нобелівської чи Філдсівської премії (20%);
• цитування наукових робіт науковців вишу за переліком з 21 основних наукових дисциплін (20%);
• кількість статей авторства працівників університету в журналах Science та Nature за останні 5 років (20%);
• кількість посилань на статті університетських науковців в інших наукових роботах (20%);
• урахування розміру установи – сума балів за 4 попередніми показниками, поділена на кількість штатних працівників університету (10%).

Варто зазначити, що дані критерії не враховують якість викладання, популярність вишу в світі, а базуються на суто науковій діяльності. Не взято до уваги чинники, що впливають на можливість публікуватися в провідних наукових журналах – адже це не тільки науковий рівень статті, а й соціальний стан автора, рівень життя в його країні. Не дивно, що українські університети в цьому рейтингу не згадано жодного разу.

2004 року розроблений рейтинг The World University Rankings – організацією Quacquarelli Symonds спільно з британським виданням Times Higher Education. З 2010 року єдиний рейтинг розділився на два: Times Higher Education спільно з агенцією Thomson Reuters випускає рейтинг The World Reputation Rankings. Quacquarelli Symonds проводить масштабні освітні дослідження і публікує їх у вигляді рейтингу QS World University Rankings.

Times Higher Education, як і Шанхайський рейтинг, фокусується на наукових досягненнях університетів. Але немало уваги приділено й власне процесу навчання.

Рейтинг укладається за 13 показниками, які розділені на 5 груп:

• викладання (навчальне середовище) — за цим пунктом проводять опитування серед світових науковців, вираховують кількість студентів до кількості викладачів, кількість бакалаврів до кількості кандидатів наук, відношення кількості присвоєних наукових ступенів до кількості викладачів і доходи університету відносно кількості викладачів (30%);
• наукові дослідження — дохід закладу від досліджень, оцінка його наукового рівня вченими з різних галузей, кількість публікацій у наукових виданнях (30%);
• цитування наукових праць працівників університету іншими вченими — аналізуються 12 тис. журналів, що містяться в базі Thomson Reuters (30%);
• міжнародна взаємодія — враховує кількість іноземних студентів до кількості вітчизняних, іноземних і вітчизняних викладачів та співпрацю з науковцями інших країн (7,5%);
• промисловий дохід — прибуток від досліджень відносно до кількості працівників  (2,5%).

Описаний рейтинг враховує різноманітні показники, та все ж акцентує саме науково-дослідницьку роботу закладу, а не викладання в ньому. 2015 року до нього вперше потрапили українські університети. Це зумовлено тим, що рейтинг розширили з 400 позицій до 800. У категорії 601-800 опинилися Київський національний університет імені Тараса Шевченка та Харківський національний університет імені Каразіна.

Одним із найавторитетніших укладачів рейтингів є QS World University Rankings. Базуються на 6 показниках:

• академічна репутація враховує дані за попередні 3 роки, визначається опитуванням серед провідних науковців світу стосовно наукового рівня досліджень і розробок даного закладу (40%);
• репутація серед роботодавців ґрунтується на думці менеджерів компаній з усіх галузей, єдина умова – кількість працівників компанії не менше 100 (10%);
• співвідношення кількості викладачів до кількості студентів, враховують дані не тільки вишів, але й органів контролю освіти (20%);
• індекс цитування виводиться з опублікованих досліджень за останні 5 років і виявляє співвідношення цитат у профільних виданнях до науковців, що працюють у виші (йдеться лише про цитування науковця в статті колеги, а не у власній) (20%);
• частка іноземних студентів свідчить про авторитетність вишу серед іноземців (5%);
• частка іноземних викладачів зазначає популярність вишу в інших країнах і наукових колах (5%).

Критерії QS найбільше враховують якість викладання наукових дисциплін, але йому закидають пріоритетність американський освітніх закладів. Це зумовлено тим, що опитування роботодавців і науковців здебільшого відбувається в США – відповідно, місцеві виші мають перевагу. До рейтингу QS регулярно потрапляють українські університети, цього року це були Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Донецький національний університет, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» і Сумський державний університет.